Мар’ян Михайлович Крушельницький – народний артист, професор, один із фундаторів українського театру. Село Пилява Бучацького району пишається тим, що 18 квітня 1897 року в ньому, в сім’ї небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких, народився Мар’ян. Він навчався в Тернопільській українській гімназії, був учасником трупи «Тернопільські театральні вечори». Наприкінці 1923 року театр « Руська бесіда» було ліквідовано, а згодом у Галичі закрили всі українські заклади.

Крушельницький виїжджає до Праги. Там він вступив на філософський факультет Празького університету. У 1924 році повертається на Україну, а в грудні цього ж таки року вступає до театру «Березіль» у Харкові, де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер – постановник і художній керівник театру Л. Курбас, актори А. Бучма, Д.Антонович, Н.Ужвій. Працюючи в Києві, М. Крушельницький досяг розквіту акторської і режисерської майстерності в ролі Омелька і Борулі в п’єсі «Мартин Боруля» Карпенка – Карого, Падури «Маквена –граса» М.Куліша, Богдана Хмельницького у виставі «Б. Хмельницький» О. Корнійчука, Ліра «Король Лір» В. Шекспіра, як режисер постановок «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Ярослав Мудрий» І.Кочерги. Знімався в кінофільмах «Ягідка кохання», «Кривавий світанок», «Мартин Боруля», «Суєта» та інших. З 1952 року і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім.. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора.

5 квітня 1963 року помер і похований у Києві.

У 1873 році в селі Язловець народився майбутній письменник Осип Назарук. Доля щедро наділила його невичерпною творчою енергією, неабияким літературним талантом. І це дало змогу Осипу Назаруку повести читачів у світ історичних героїв, де крізь століття перегукнулися ті, ким гордиться Галичина,- мудра Роксолана, Хоробрий Ярослав Осмосмисл і Українські Січові Стрільці… З його іменем пов’язане видання «Вісника Пресової квартири У.С.С.», гумористично - сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал», «Самоохотник», щомісячника «Шляхи». Уже в 1916 році з друкарні Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця О.Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців», а у Відні побачила світ його ж книжка «Над Золотою Липою».

У тому ж 1916 році у Львові вийшла ще одна книжка - «З кривавого шляху Українських Січових Стрільців», до якої був безпосередньо причетний Осип Назарук. У період існування Західно - Української Народної Республіки Осип Назарук займався в її уряді питаннями преси і пропаганди. Коли й ця третя будова української державності» закінчилася невдачею і Галичина опинилася під гнітом панської Польщі, він емігрував за океан, у Канаду і США. Згодом у різних видавництвах Львова вийшла «Вчасна війна у північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі», «Спомини учасника», «Вибір звання», «Венеція, Катедра св.Марка», «Галичина і Велика Україна», «Замах на церкву», «Значіння партій» та інші книжки і брошури. У пресі він активно співпрацює майже до останніх своїх днів.

Помер Осип Назарук шістдесятисемилітнім у 1940 році в США. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах.

Народився 16 лютого 1877 року в селі Сороки Бучацького району, в сім’ї священника. У 90-х роках закінчив так звану Цісарсько-Королівську Академічну гімназію у Львові з українською мовою викладання.Навчався в Гірничій академії у Леобені (Австрія), закінчив 1901 року філософський факультет Львівського університету. Учителював у Перемишлі.

Поглибленим психологізмом відзначаються збірки його оповідань «Нарис одної доби», «Нетлі», «Метелики», «Демон руїни».

Йому належать літературознавчі розвідки «Огляд літературної діяльності Олександра Кониського» і форма писань Маркіяна Шашкевича.

Помер 28 жовтня 1918 року в одній з клінік Відня.

12 січня 1940 року в Бучачі народився Роман Воронка. Батько працював лікарем, мати – вчителькою географії і мови. Невдовзі після приходу більшовиків на територію ЗахідноїУкраїни батько Романа був заарештований і в 1941 році- закатований. У 1844-му сім’я покидає рідне місто й виїжджає на чужину. Три роки в Німеччині, а потім виїхали до Америки, де Роман закінчив середню школу, університет в Нью- Джерсі. Роман Воронка відомий в США як громадський діяч. Він голова Товариства української мови ім.. Т.Шевченка, співзасновник фонду допомоги Руху, фонду допомоги Україні, фонду допомоги дітям Чорнобиля. Через роки Роман Воронка побував у Бучачі. У районній газеті «Нова доба» надруковане інтерв’ю, яке він дав журналістам, і залишив свій автограф з такими словами:”Бажаю усім жителям всіх благ та наснаги до праці на добро нашої неньки-України».

Завантажити твір "КОЛИ ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА"

Завантажити твір "Моє дитинство на планеті Ді – Пі."

Богдан Петрович Футей народився 28 червня 1936 року в селі Бариш Бучацького району. Батько працював робітником на залізниці, мати - у власному господарстві. У 1944 році сім’я  виїжджає до Німеччини в Баварію, а в 1948 році - в Аргентину, де Богдан закінчив школу, а після - гімназію. В 1957 році переїхали до США. Там Богдан закінчив університет, здобувши ступінь бакалавра і магістра, а в !968 році – ступінь доктора права.

Він є членом Асоціації адвокатів США та Української Асоціації адвокатів Америки. Богдан Футей – Федеральний суддя округу Колумбія. Він єдиний з усіх Федеральних суддів, які призначаються виключно президентом,- українець. У 1995 році першому з представників української діаспори вручено за заслуги перед Україною президентську відзнаку - орден Ярослава Мудрого. Суддя Богдан Футей є професором державного та конституційного права в Українському Вільному Університеті, що знаходиться в Мюнхені.

Народився 7 жовтня 1897 року в Бучачі. Під час Першої світової війни служив в полку Українських Січових Стрільців, а після війни був інтернований в Польщі. Після звільнення працював у «Просвіті» в Станіславові. Мав добрий голос.Друкував в українських часописах «Діло»,»Новий час» у Львові праці «Кавур», «Міркування на мистецькі теми», «Без докору», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубрівки», «Обніжками на битий шлях», «На закруті», «Великий Васильянин», «Слуга Божий Андрєй Шептицький», «Блиски і Темряви», «Берегами мандрівки», «Володар Макіявеллі», «Наперекір».

Помер 17 квітня 1979 року в Нью-Йорку (США).